Один із практичних прикладів ефективного використання Закону України “Про захист прав споживачів” із метою відновлення порушених прав громадян у спорах із будівельними організаціями.

Достатньо часто виникають ситуації, коли громадянин здійснив придбання товару чи замовив надання послуг, більше того, повністю оплатив своє замовлення. Однак, виконавець в порушення договірних умов затягує виконання своїх обов’язків, при цьому, із посиланням на договірні умови, сміло зазначає, що вони не передбачають можливість застосування для нього будь-яких штрафних санкцій за такі порушення.

Як слід поступати громадянину в такій ситуації, розглянемо на конкретному прикладі.

Отож, громадянин уклав із будівельною організацією договір, на підставі котрого, він зобов’язаний був оплатити вартість квартири в багатоквартирному будинку, а будівельна організація зобов’язувалась завершити будівництво будинку та здати його в експлуатацію у чітко визначені строки.

Громадянин виконав свої зобов’язання, а будівельна організація фактично звела будинок як такий, однак, він не був зданий в експлуатацію, як і не завершені з їх сторони всі будівельні і ремонтні роботи. На прохання громадянина назвати причини затримки завершення будівництва і обумовити кінцевий строк виконання своїх зобов’язань, організація вказує по наявність “обґрунтованих” причин, котрі до цього часу перешкоджають в завершенні будівництва. При цьому, будівельна організація не забуває неодноразово коректно нагадувати, що погоджені між ними договірні умови не передбачають можливість застосування до них будь-яких штрафних санкцій.

Відтак, нам залишається звернутись до чинного законодавства України із метою з’ясування які можливості для захисту своїх прав надано громадянам не залежно від того, які штрафні санкції визначені або не передбачені у відповідних договорах.

Отож, за загальним правилом, ”Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів” (п.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України). ”Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною” (п.3 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України).

Також, Законом України “Про захист прав споживачів” від 12.05.1991р. №1023-ХІІ передбачено, що споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на звернення до суду та інших уповноважених органів державної влади за захистом порушених прав (п/п.6 п.1 ст.4).

Що ж стосується безпосереднього питання нарахування та стягнення пені із порушника, то в п.5 ст.10 Закону України “Про захист прав споживачів” встановлено норму права, згідно із котрою “У разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення”.

Тобто, слідує, що підставою для нарахування такої пені є положення вказаного вище Закону, не зважаючи навіть на те, що можливості нарахування такої пені не було передбачено в договірних умовах, укладених між громадянином та будівельною організацією.

У відповідності до п.6 ст.10 Закону України “Про захист прав споживачів” виконавець не несе відповідальності за невиконання, прострочення виконання або інше неналежне виконання зобов’язання та недоліки у виконаних роботах або наданих послугах, якщо доведе, що вони виникли (а) з вини самого споживача чи (б) внаслідок дії непереборної сили. Однак, у нашому випадку будівельна організація не навела вказаних вище обставин, котрі б унеможливлювали її притягнення до відповідальності.

Окремо слід зауважити, що положення п.5 ст.10 Закону України “Про захист прав споживачів” передбачають можливість нарахування пені в розмірі 3 процентів саме за кожний день такого прострочення.

Відтак, коли громадянин сплатив, візьмемо, 1 000 000, 00 (один мільйон) грн. за квартиру, однак, будівельна організація затримує її передачу замовнику, наприклад, на один календарний рік, то в такого громадянина є можливість і правова підстава поставити позовну вимогу про стягнення пені в розмірі 10 950 000, 00 (десять мільйонів дев’ятсот п’ятдесят тисяч) грн. (1 000 000, 00 грн. * 3 % * 365 днів).

В нашому є конкретному випадку громадянин, коли звертався до суду, нарахував пеню до стягнення не за весь час прострочення і вказав до вимоги дещо меншу суму (можна сказати еквівалент вартості такої оплаченої квартири).

При цьому, зважаючи на те, що в п.3 ст.22 Закону України “Про захист прав споживачів” обумовлено, що “Споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов’язані з порушенням їх прав”, то за подання такої позовної заяви громадяни не сплачував жодного судового збору.

Суд, котрий розглядав даний спір, задовольнив позовні вимоги в повному обсязі, а будівельна організація не оскаржувала дане рішення в апеляційному порядку, тому воно набрало законної сили.

Цілком погоджуюсь, що прагматичні оптимісти або невиправдані песимісти скажуть, що рішення суду ще слід виконати і тут ще роботи і роботи, котру слід завершити для отримання таких коштів.

Однак, виконання рішення суду це інше питання, над котрим справді слід ще працювати. Ніхто цього не заперечує.

Проте, одна ситуація не є подібна на другу ситуацію, і не для кожної будівельної організації наявність такого судового спору може бути дуже доречне і своєчасне.

Автор даного матеріалу говорить ті слова до того, що в цілком аналогічній ситуації, коли інший громадянин з його правовою допомогою звернувся із позовом до іншої будівельної організації про стягнення пені за затримку у здачі іншого об’єкту нерухомості, то така будівельна організація буквально на друге судове засідання запропонувала мирову угоду такому позивачу.

При цьому, умови такої мирової угоди були більш чим цікаві для цього позивача: будівельна організація передала у власність громадянину ще один такий же об’єкт нерухомості в тому ж приміщенні, а від громадянина вимагалось лише відмовитись від позовних вимог (ну і звичайно дуже строга вимога будівельників … жодним чином не ділитись досвідом із сусідами).