Банк стверджує, що Ви не повернули кредит ? Приклад, коли позичальники змогли себе захистити.

В межах даної ситуації розглянемо конкретний судовий спір, коли в одній справі банк зумів одночасно зробити “майже неможливе”, а саме:

(1) по одному кредитному договору банк не зміг довести, що видав позичальнику кошти на підставі такого кредитного договору;

(2) по другому договору в цій же справі банк довів факт передачі коштів позичальнику, але не зміг довести, що такі кошти видавались саме на підставі та на виконання такого кредитного договору.

• Розглянемо позицію банку та аргументація позичальника, котрий довів, що кошти на підставі кредитного договору не отримував.

Докази банку про те, що банк надав кошти.

Банк стверджував, що позичальник отримав кошти в кредит 02.09.2008р. на підставі кредитного договору від 02.09.2008р. в розмірі 9 585, 00 євро, однак, вже 05.09.2008р. їх позичальник повернув.

В подальшому, банк на підставі цього ж таки кредитного договору надав позичальнику 24.09.2008р. та 28.09.2008р. знову кредит сукупно на вказано вище суму.

На думку банку, підтвердженням видачі кредиту позичальнику слугує:

(1) банківська виписка по особових рахунках за період із 02.09.2008р. по 12.04.2010р., сформована 19.01.2017р.,

(2) виписка по договору від 02.09.2008р. за період із 02.09.2008р. по 19.01.2017р., виготовлена у формі таблиці.

Спростування позиції банку щодо отримання кредиту.

По-перше, позичальник заявив, що кредитний договір від 02.09.2008р. не передбачав можливості отримання повторно чи додатково коштів після сплати заборгованості позичальником 05.09.2008р.

Кредитний договір від 02.09.2008р. передбачав, що “Банк надає Позичальнику кредит для поточних потреб в сумі 9 585, 00 (дев’ять тисяч п“ятсот вісімдесят п’ять Євро 00 євроцентів) Євро”.

Водночас, в п.1 ст.1054 Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. №435-ІV обумовлено, що “За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти“.

У відповідності до п.1 ст.1055 ЦК України “Кредитний договір укладається у письмовій формі”, а згідно із вимогами п.2 ст.1055 ЦК України “Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним”.

Пункт 2 ст.215 ЦК України передбачає, що “Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається”.

Тобто, з огляду на положення чинного законодавства України вказаний кредитний договір є договором лише про отримання одноразово в кредит суми в розмірі 9 585, 00 євро.

По-друге, позичальник звернув увагу на те, що у виписці по особових рахунках за період із 02.09.2008р. по 12.04.2010р., сформованої 19.01.2017р., вказано, що за даними банківської установи після кінцевого надання кредиту 28.09.2018р. по 12.04.2010р. жодних платежів від позичальника не здійснювалось.

Натомість, як слідує із виписки – таблиці за період із 02.09.2008р. по 19.01.2017р., за даними банку, позичальник погашав заборгованість 18 (вісімнадцять) разів.

Тобто, слідує, що дві виписки котрі надав банк надав суперечать самі ж собі. Банк так і не зміг пояснив причину розбіжності в поданих ним документах.

По-третє, на думку позичальника, виписка виготовлена у формі таблиці на 6 аркушах не може вважатись письмовим доказом та документом взагалі.

В п.2 ст.9 Закону України ”Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” від 16.07.1999р. №996-XIV зазначено, що “Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов’язкові  реквізити:

– назву документа (форми);

– дату  складання;

– назву підприємства, від імені якого складено документ;

– зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

– посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

– особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції”.

Аналіз же долученої виписки – таблиці не дозволяє зробити висновок, що її можна вважати, із точки зору чинного законодавства України, письмовим доказом та документом взагалі, оскільки такий документ не є належним чином засвідчений; не містить дати складення; не містить назви юридичної особи від імені котрої складений; не містить одиниці виміру господарської операції, оскільки не вказано в якій грошовій одиниці, нібито, видавались кредити; не містить посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; а також, не містить особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

По-четверте, в п.5.3 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Національного банку України від 18.06.2003р. №254 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 08.07.2003р. за №559/7880) обумовлено, що “Банки обов’язково мають складати на паперових та/або електронних носіях такі регістри: особові рахунки та виписки з них”.

Згідно із п.5.2 Положення про  організацію операційної діяльності в банках України банківські виписки повинні містити назву, період реєстрації операції, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

Однак, у супереч вимогам п.5.2 вказаного Положення виписка із 02.09.2008р. по 12.04.2010р., сформована 19.01.2017р., не містить прізвища і підписів або інших даних, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

По-п’яте, в п.2 ст.78 ЦПК України встановлено норму права, згідно із котрою “Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування”.

У відповідності до п.5.1 Положення про організацію операційної діяльності в банках України ”Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного)”.

Відповідно до абз.17 п.1.10 Положення про організацію операційної діяльності в банках України “первинний документ – документ, який містить відомості про операцію та підтверджує її здійснення”.

Станом на вересень 2008р. (в цей час за твердженням банку було надано кредит) в правовому полі України чинна на той час редакція п.5 гл.3 розділу ІІІ Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14.08.2003р. №337 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.09.2003р. за №768/8089) передбачала, що “У видаткових касових документах (заява на видачу готівки, видатковий касовий ордер, грошовий чек) працівник банку перевіряє:

– повноту заповнення реквізитів на документі;

– наявність підписів посадових осіб банку, яким надано право підпису касових документів, і тотожність їх зразкам;

– належність пред’явленого паспорта або документа, що його замінює, отримувачу, відповідність даних паспорта тим даним, що зазначені в касовому документі;

– у разі отримання готівки за довіреністю – правильність оформлення довіреності на отримання готівки;

– наявність підпису отримувача”.

Таким чином, щоб довести факт надання кредиту позичальнику після його повернення 04.09.2008р., банківській установі необхідно було у відповідності до вимог п.2 ст.78 ЦПК України поряд із належно оформленим кредитним договором надати належним чином оформлену та підписану позичальником заяву на видачу готівки.

Банк визнав, що не може представити заяви про видачу готівки, підписану позичальником після 04.09.2008р.

По-шосте, на переконання позичальника, підсумовуючи викладене вище, із точки зору чинного законодавства України, виписка по особових рахунках за період із 02.09.2008р. по 12.04.2010р., сформована 19.01.2017р., а також виписка виготовлена у формі таблиці на 6 аркушах не можуть вважатись достовірними, достатніми та належними доказами, котрі підтверджують факт видачі кредиту позичальнику після 04.09.2008р.

Однак, у випадку, коли навіть не брати до уваги вказані вище доводи, то, наприклад, у постанові Верховного Суду від 11.07.2018р. по справі № 752/6743/16-ц, обумовлено, що “Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що виписки за рахунком є первинними бухгалтерськими документами, з яких можна встановити усі здійснені операції за кредитом, в тому числі й факти надання позичальнику кредитних коштів, оскільки ці виписки, складені позивачем без участі відповідача, не доводять існування відповідного його волевиявлення, а отже й укладення сторонами певного правочину із дотриманням правил статті 1055 ЦК України“.

По-сьоме, на думку позичальника, відверто голослівним є твердження банку також про те, що банк не може представити до суду заяви позичальника про видачу готівки тим фактом, що відбулось знищення всіх первинних документів згідно із актом від 23.12.2014р. саме у зв‘язку із процедурою ліквідації банківської установи.

Так, представлений банком акт про знищення документів від 23.12.2014. не містить твердження, що таке знищення відбувається у зв’язку із здійсненням процедури ліквідації банківської установи.

В представленому акті №12 вказується ж, що первинні документи знищуються у зв’язку із тим, що такі документи втратили практичне значення для банківської установи, при цьому, наводяться строки їх зберігання, визначені відповідно до Переліку документів, що утворюються в діяльності Національного банку України та банків України, із зазначенням строків зберігання, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 08.12.2004р. №601 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24.12.2004р. За №1646/10245).

Аналіз вказаного вище підзаконного акту дозволяє стверджувати, що в даній конкретній ситуації банк повинен був керуватись спеціальною нормою права, передбаченою в п.220, згідно із котрим “Документи (статут, кредитний договір, заяви – зобов’язання, гарантійні листи, обґрунтування, розрахунки ефективності та окупності витрат, висновки, розпорядження, дозволи, фінансові звіти, статистичні відомості) про видачу й оформлення позик, кредитів, що видані банками юридичним і фізичним особам у національній та іноземних валютах” необхідно зберігати строком 5 років, починаючи після погашення такого кредиту.

Більше того, зважаючи ж на той факт, що за твердженням банку, позичальник, нібито, отримував після 04.09.2008р. кошти в кредит і не повернув, то в банківської установи не було жодних перешкод не дотримуватись положень п.11 даного Переліку, згідно із котрим “Строки зберігання документів, що визначені в цьому Переліку, є мінімальними і зменшенню не підлягають. Банківські установи можуть лише збільшувати строки зберігання документів, якщо це викликано специфічними особливостями їх роботи”.

Із всіх точок зору, банк не міг не розуміти, що якщо ним будуть знищені первинні документи, то при неповернутому кредиті, він не зможе належними, допустимими та достатніми доказами довести факт надання боржнику такого кредиту.

Тому, з огляду на викладені вище аргументи, рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 21.02.2019р. по справі №463/6228/17 було визнано факт відсутності заборгованості у позичальника по кредитному договору від 02.09.2008р.

• Твердження банку та аргументація позичальника, котрий визнав, що отримав кошти від банківської установи, але довів, що такі кошти були отримані ним не на підставі такого кредитного договору.

Доводи банку про те, що кошти були отримані позичальником на підставі та у зв’язку із виконанням кредитного договору.

На переконання банку, між банком та позичальником виникли взаємні цивільні права та обов’язки за кредитним договором: як на підставі укладеного письмового договору, так і на підставі юридичних фактів — вчинення позичальником дій по фактичному отриманню кредитних коштів понад суми обумовлені договорами кредиту. Фактично, за логікою банку, між позичальником та банківською установою виникли правовідносини із кредитної лінії.

Окрім того, банківська установа намагаючись хоч якось пояснити відсутність письмової форми кредитного договору, де би було вказано про кредитну лінію для позичальника, здійснила посилання на п.2 ст.218 ЦК України, де встановлено правову норму, згідно із котрою “Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним”.

Спростування позичальником позиції банку

Позичальник звертав увагу суду на те, що в п.1.1 даного кредитного договору обумовлено, що “Банк надає Позичальнику кредит для поточних потреб в сумі 36 245, 00 (тридцять шість тисяч двісті сорок п’ять Євро 00 євроцентів) Євро”.  

Позичальник зауважив, що даний кредитний договір взагалі не містить твердження про те, що даний кредит є кредитною лінією, не містить ліміту такого кредиту, а також не містить графіку зменшення ліміту кредитування.

У відповідності до п.1 ст.1054 Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. №435-ІV “За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти“.

Більше того, у відповідності до п.1 ст.1055 ЦК України “Кредитний договір укладається у письмовій формі”.

В п.2 ст.1055 ЦК України запроваджено правову норму, згідно котрої “Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним”.

Згідно із п.2 ст.215 ЦК України “Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається”.

Тому, на думку позичальника, із всіх точок зору, укладений ним 02.09.2008р. кредитний договір є договором про разовий кредит на суму 36 245, 00 євро і не є договором про кредитну лінію.

Той факт, що після повернення кредиту банк повторно надав позичальнику кошти, не засвідчує, що такий договір став договором про кредитну лінію, так як між ним та банком не було підписано жодного додатку чи змін до кредитного договору.

Що ж стосується посилання банку на п.2 ст.218 ЦК України, згідно із котрим “Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним”, то слід зазначити наступне.

На думку позичальника, п.2 ст.218 ЦК України може бути застосовано лише в ситуації, коли одна із сторін вчинила дію, а друга підтверджує її вчинення.

Однак, у нашому випадку таких умов не дотримано. Так, банк стверджує, що ним було надано позичальнику кредитну лінію, натомість позичальник стверджує, що це був лише разовий кредит.

Таким чином, у даному випадку не має підтвердження із другої сторони, більше того, існує спір і різне розуміння такої істотної умови кредитного договору як предмет договору: разовий кредит чи кредитна лінія.

При наявності спору між сторонами, ст.218 ЦК України не передбачає можливості для суду визнавати правочин дійсним щодо якого не дотримано обов’язкову письмову форму.

Більше того, на переконання позичальника, п.2 ст.218 ЦК України не відміняє і не скасовує імперативних норм п.2 ст.1055 ЦК України, відповідно до котрого недотримання письмової форми кредитного договору тягне визнання його нікчемним в силу вимог чинного законодавства України.

З огляду на викладені аргументи Личаківський районний суд м.Львова рішенням від 21.02.2019р. по справі №463/6228/17 визнав факт відсутності заборгованості і у другого позичальника по кредитному договору від 02.09.2008р.

Підсумовуючи викладене вище, слід зазначити, що, справді, банківська установа допустила помилки.

Однак, вказані помилки нам вдалось не лише зауважити, але і з точки зору достатніх та достовірних доказів у строгій відповідності із чинним законодавством України переконати суд, що перший позичальник після повернення кредиту не отримував від банку жодних інших коштів. Другий позичальник хоч і отримував від банку кошти, проте, дані кошти не були кредитом.